Інґеборґа: Я влізла туди, куди ніколи у житті не варто навіть дивитись. Я спробувала пограбувати мафію. І вперше у житті мене спіймали. Та той, хто прийшов по мене, відмовляється виконувати наказ свого батька... і намагається захистити мене від них. Матео: Кожен її дотик, мов отруйний плющ вплітається глибоко всередину мене, закарбовуючись яскравим образом у тих закутках душі, про існування яких я не здогадувався. Один її образ змушує божеволіти та бажати її, але водночас голос розуму кричить на все горло, що потрібно триматись якомога далі від цієї жінки. Та хіба слухаєш такі дрібниці, коли кожен мимохіть спійманий погляд, заховуєш у глибини памʼяті аби навіть на смертному ложі пригадувати це, як ті миті, заради яких варто жити.